девочка	Рождение	Смерть
Наташенька	16.07.1996	14.06.2009
Наташенька, сонечко! Памятаєш як ми, ще до твоєї загибилі, навчились говорити замість слова "люблю" - "чувстваєш" (смішне таке слово). Я надіюсь, що зараз, навіть якщо ми і не можемо побатичи одне одного (хоча ти мене напевні бачиш), не можемо притулитись, ми всеодно відчуваємо цю безміпру, неосяжну любов. Прости мені донечка, що я тебе тоді відпустила на те море, прости, що ми не разом (як би я хотіла теж бути у тій машині), прости, що не вберегла. А я всеодно живу тобою, я -мама, мама дитини, яка просто раніше пішла до дому(до Бога). Надіюсь що час швидко збіжить і ми скоро будемо разом. 21.06.2010 р. Моя Наташенька, я не бачила тебе вже білбше року. Боляче... Так хочеться тебе обійняти, притулити до себе, потримати на ручках. Ти так любила, незважаючи на свої 12 років, полежати на ручках як маленька. Я назавжди запамятаю важкість твого тілечка. Дякую Богові за те, що дідусь тоді запізнювався, ми з тобою ще побули разом. Мені тебе так не вистачає, моя кохана донечка, моя кровиночка. Я навіть неиаю з ким поговорити. Ти була єдиною, хто так мене розумів, відчува... Немає з ким порадитись. Тільки ти, незважаючи на свій вік, могла так коректно порадити (тільки не оражайся, але...) Знаєш, я ніколи на тебе не ображалась. Ти була відвертою і я цінувала це. І турбуватись мені тепер немає про кого. Важко приходити з роботи в пусту оселю. Дуже хочеться приготувати щось з твоїх улюблених страв..., не можу. Ще жодного разу нічого не пекла. і рибу ми не запікаємо, не готуємо вареників, сирників. блінчиків, навіть твою улюблену картоплю-пюрешку варимо рідко. Ще мені немає з ким піти погуляти. Про наші прогулянки залишились тільки спогади. Спогадами я живу. Ще мені ніколи не забути холоду твого тіла..., коли ми тебе забрали додому. Хотілось цілувати твої губочки, щоб вони усміхнулись і сказали мені: - мам, я ж тебе люблю; твої оченятка, щоб вони відкрились, твої рученьки і ніжки, щоб вони нам станцювали... А твої вироби із глини які вони гарні. Я іх всі покрила лаком, надіюсь вони будуть зберігатися... А ще хочу попросити в тебе пробачення, за себе і за папу. Знаю ти вважала нас найкращими батьками, але напевні ми щось зробили не так раз Бог нас так наказав, а може вберіг... нам це невідомо.